Puerto Rico, 12-18 Feb 2023. Ми амор и корасон. Частина 2.

В першій частині ми зупинились на Smooth-billed Ani, моєму 22 лайфері з Corredor Ecologico del Noreste. Це був ранок третього дня нашої подорожі.

Після смачного сніданку, ми вирушили в перше місце нашої сьогоднішньої програми - El Yunque National Forest. Це велика територія гірського масиву, яка є справжнім, реліктовим, тропічним дощовим лісом. Чи вологим лісом, не знаю як коректніше сказати українською, англійською це rainforest.

Цей ліс складається з трьох поверхів: нижній, середній і верхній. Верхній ще звуть cloud forest, бо майже весь час, він знаходиться в хмарах. Ми мали можливість бачити це з нашого вікна, ось, наприклад, ранкове фото:

Так, з нашого вікна, окрім океану і цвінтаря, також було видно рейнфорест, я навіть сам собі заздрю. Саме туди ми і поїхали після сніданку.

Якщо Ви не турист-екстремал, або турист-есктремал, але сьогодні не в гуморі, я рекомендую трейл за назвою Angelito Trail. За 20 хвилин прогулянки по досить комфортній стежці, Ви отримаєте дійсну уяву про те, як виглядає дощовий ліс. За 25 хвилин дороги назад (тому що в гору) Ви побачите все з іншої сторони, а головне, у вас залишиться багато сил на решту частину дня.

Дощовий ліс дуже вражає, він нагадує "Загублений Світ" Конан Дойла, або нашу садову ділянку в Києві, якщо там місяць не з'являтись. Але саме цікаве, що там завжди дощить, проте ти залишаешся сухий! Неймовірно. Ось вам трохи фоток в доказ всього вищесказаного.

Це я не мокрий, це я сяю від захоплення.

Після лісу ми чомусь заїхали на базар, де я знов бачив папуг, напевно Monk Parakeet, а потім поїхали на пляж, де ми були вчора, біля мангрового лісу. А куди ще їхати на Карибах, як не на пляж? Дивне питання, я його від вас не очікував.

Лайферів в цей день більше не було, зато були динозаври, яких ми не побачили в дощовому лісі.

Так, це птеродактиль, вони тут трапляються в невеликій кількості (інтродуценти, повтікали з залів засідань наукових товариств... ну, ви пам'ятаєте, про це Конан Дойл писав).

Четвертий день, 15 лютого, був особливий тим, що ми з острова поїхали на інший острів. Ми заздалегідь купили квитки на паром, який з самого ранку переправив нас на острів Culebra.

Той самий дощовий ліс, але вид з борту парома. Як бачите, хмари на місці.

Доречі, як тільки ми відплили з терміналу, я побачив на якійсь іржавій споруді в воді двох темних птахів. Так, ви вгадали, це:

23. Brown Booby

Це був один з самих бажаних видів, що я планував зустріти в ПР. Потім, я ще два рази бачив Brown Booby з берегу, в польоті.

Взагалі-то, я сподівався побачити більше птахів під час годинного переходу на паромі, пам'ятаючи подорож відкритим морем в British Columbia чи паромну переправу на Nova Scotia. Однак, на Карібах з цим повний голяк. Як і з мартинами. Може не сезон?

Острів Culebra відомий тим, що має ще гарніши пляжі, ніж Пуерто Ріко. І найкращий з них - Flamenco Beach. То фото з першої частини, де я тримаю пінья колада в кожній руці - звідти. Пляж дійсно неймовірної краси: з білим піском, теплою прозорою водою, кокосовими пальмами, пінья колада і тому подібним. Інакше кажучи, Баунті.

Залишивши дівчат насолоджуватись океаном, ми з кумом пішли на трейл.

І вийшли на інший пляж, нудистський, але без нудистів, замість них були сноркелери. Це від слова snorkeling - плавання з маскою і трубкою. Нажаль, ми з собою це спортивне снаряддя не взяли.

Ми повернулись до дівчат і залишок світового дня провели на цьому Баунті-пляжі, насолоджуючись сонцем, водою, повітрям, краєвидом і черговим пінья колада. Що може бути краще?

Майже забув, серед пальм і інших дерев позаду пляжу, навіть вдень можна побачити декілька цікавих птахів. Наприклад, диких кур і півнів. Вони, колись давно, повтікали від безтурботних островітян і живуть самі по собі на волі. Я бачив курку біля гнізда з яйцями, в якійсь купі гілок попід лісом, а також курчат з батьками.

Научне ім'я таких кур і півнів - Red Junglefowl. Вони присутні в переліку видів ebird, але, чомусь не заліковуються. Як і птеродактилі. Дивно, я би залікував, чим вони гірше тих папуг, що втікли від людей?

Між курей і півнів, я таки знайшов лайфера на цьому острові. І дуже символічного. Я не міг поїхати з Пуерто Ріко без жодного колібрі, яких там мешкає цілих шість видів. Проте, мені з ними зовсім не щастило, до цього дня.

Поперше я його побачив, коли він перелетів з іншого дерева, і сів на гілку біля мене. Але, миттєво зник. Це була катастрофа, бо я не встиг визначити його вид! Хвилин 30 потім я ходив туди-сюди, поки майже не здався, але пташиний Бог пожалів мене і цей красень з'явився знову, пурхаючи навколо куща з квітками.

24. Green-throated Carib

Таким чином, ще один маст-хев птах опинився в моєму кошику, який, доречі є ендеміком West Indies (птах, а не кошик). Залишались чотири птахи, яких я вирішив обов'язково зустріти в Пуерто Ріко (якщо пощастить). Це: White-tailed Tropicbird, Puerto Rican Tody, одна з двох місцевих зозуль і хоча б одна з південних чапель, які дуже рідко залітають в Канаду, а тут, кинеш кокос з заплющеними очима і влучиш (якщо пощастить) в одну з них. А, якщо дуже пощастить, то й в обидві. Але, про це пізніше.

Очікуючи на останній паром з Кулебра, ми бовтались нічними вулицями, пили каву, дивились у темну воду і балакали іспанською. Тобто, поводились як справжні латінос. 

П'ятий день. О, п'ятий день нашої подорожі був крутий! Це був день переїзду з однієї хати до іншої. З 16 поверху на перший. Хоча, якщо рахувати висоту над рівнем моря, то напевно, ми піднялись ще вище.

З самого ранку, ми залишили нашу поверхівку в Linquillo з найкращим краєвидом у Світі, і рушили через весь острів, з північного сходу, через південне узбережжя (з перервою на обід), з зупинкою в південно-західному куті (півострів Cabo Rojo), і нарешті, до північно-західної частини Пуерто Ріко. Вже заблукали? Отож.

В останньому пункті ми арендували квартиру в приватному будинку в маленькому містечку. Як потім з'ясувалось, високо в горах. Це був план на день.

І цей план був навіть трошки пригодницький, тому що ми не знали, чи доїдемо ми до головної цілі, півострова Cabo Rojo (вимовляеться "Кабо Рохо"). Взагалі, в Пуерто Ріко ти ніколи не знаєш, чи щось відкрито, працює, чи проїдеш ти тієї дорогою, чи ні. Інформації в інтернеті довіряти не можна, ми декілька разів в цьому переконувались. Путівники і блогери рекомендують завжди телефонувати туди, куди ти хочеш поїхати.

Ми телефонували, але це теж не спрацювало, бо ніхто не відповів. Тобто, ми вирішили їхати і доїхати, куди доїдемо, а там вже подивитись. Справа в тому, що Internet казав, що дорога там дуже погана, проїхати неможливо, але нам туди дуже хотілось.

Проте, це буде пізніше, а спочатку, ми по горах перетнули острів і опинились на узбережжі Карибського моря. Там ми смачно попоїли дари моря (як завжди), дивлячись на це море, яке виявилось якимось каламутним. На відміну від завжди прозорого Атлантичного океану.

Подякувавши за смачний обід нащадкам піратів Карибського моря, а може і нащадкам самого Колумба, який цей острів знайшов, ми рушили далі, на Захід.

Але, давайте знову зробимо перерву, щоб усі змогли теж попоїсти, а потім подякувати за цю їжу ... тому, хто її приготував.

Зустрінемось в третій, напевно останній, частині нашого міні серіалу.